Кінець тимчасової моделі чи стратегічна помилка?
Польський законопроєкт UD345, представлений урядом, фактично ставить крапку в дії спрощеної системи працевлаштування громадян України, яка майже чотири роки функціонувала як екстрений гуманітарний механізм. Спочатку її розглядали як інструмент підтримки економіки та ринку праці в умовах пандемії COVID-19, а згодом — як відповідь на міграційну кризу, спричинену повномасштабною війною в Україні.
Втім за час свого існування ця модель перестала бути тимчасовим винятком. Вона перетворилася на один із базових елементів польського ринку праці, без якого сьогодні складно уявити стабільне функціонування цілих галузей. За оцінками Konfederacja Lewiatan, запропоновані зміни потенційно зачіпають до 1,24 млн працівників. Це виводить законопроєкт UD345 далеко за межі технічного коригування законодавства й перетворює його на чинник системного макроекономічного ризику.
Суть змін: що саме скасовує UD345
Законопроєкт UD345 передбачає відмову від ключових елементів спрощеної процедури, яка протягом останніх років забезпечувала відносну стабільність зайнятості українських громадян. Передусім ідеться про скасування автоматичного права на працю без необхідності отримання класичного дозволу, припинення практики продовження легального перебування та зайнятості на підставі тимчасового захисту, а також повернення до складніших і формалізованіших бюрократичних вимог для роботодавців.
Фактично українських громадян виводять з особливого правового режиму й переводять у загальний міграційно-трудовий порядок. Цей порядок є значно складнішим, дорожчим і повільнішим — як для самих працівників, так і для компаній, що їх наймають. У короткостроковій перспективі це означає зростання адміністративного навантаження, а в середньостроковій — втрату частини легальної робочої сили.
Масштаб впливу: 1,24 млн людей — це не статистика, а система
Цифра 1,24 млн осіб не є абстрактним показником для звітів. За нею стоять конкретні люди, які сьогодні обіймають робочі місця, критично важливі для безперервності виробничих, логістичних і сервісних ланцюгів. Ці працівники не лише забезпечують фізичне виконання робіт, а й сплачують податки, роблять соціальні внески та фактично підтримують стійкість системи соціального страхування. Саме вони закривають кадрові прогалини в галузях, де дефіцит робочої сили давно має хронічний характер.
Найвища концентрація українських працівників спостерігається у транспорті та логістиці, складській інфраструктурі, будівництві, переробній промисловості та сільському господарстві. Усі ці сектори вирізняються високою залежністю від ручної праці та низькою здатністю до швидкої заміни персоналу. Саме тому вони виявляються найбільш уразливими до різкого й погано керованого скорочення робочої сили.
Транспорт і логістика: перша лінія удару
Найбільш тривожні прогнози експерти пов’язують із транспортно-логістичним сектором, який і без того працює в умовах постійного тиску. Йдеться про хронічну нестачу водіїв, зростання вартості пального та посилення впливу європейського регулювання, що ускладнює операційну діяльність перевізників.
Українські працівники, насамперед водії вантажного транспорту та співробітники складів, за останні роки стали фактичним кістяком операційного персоналу. Їхній масовий відтік або навіть тимчасова втрата легального статусу здатні спровокувати ланцюгову реакцію — від зривів постачань до зростання логістичних витрат і зниження конкурентоспроможності польських компаній на ринку Європейського Союзу. В умовах, коли Польща послідовно позиціонує себе як ключовий транзитний і розподільчий хаб Європи, такі ризики набувають стратегічного значення.
Правова невизначеність як новий «чорний лебідь»
Окремої уваги заслуговує проблема правової невизначеності, на яку звертає увагу Konfederacja Lewiatan. Різке скасування спрощеного режиму без чітко прописаного перехідного періоду створює ситуацію, у якій роботодавці не до кінця розуміють, які зобов’язання за ними зберігаються і які процедури необхідно терміново переглядати. Водночас самі працівники ризикують втратити легальний статус не через злий умисел, а внаслідок несинхронізованих адміністративних змін.
Державні органи при цьому стикаються з різким зростанням навантаження, адже тисячі справ переходять у стандартні, значно складніші міграційні процедури. Замість спрощення контролю та підвищення прозорості ринок може отримати протилежний ефект — зростання тіньової зайнятості, що прямо суперечить задекларованим цілям регулювання.
Економічний парадокс: боротьба із залежністю чи самопідрив?
Прихильники законопроєкту UD345 обґрунтовують зміни необхідністю «нормалізації» міграційної політики, зниженням залежності економіки від іноземної робочої сили та прагненням вирівняти умови для всіх категорій мігрантів. На рівні політичної риторики ці аргументи виглядають логічними, однак на практиці виникає фундаментальний парадокс.
Відмова від спрощеного механізму не супроводжується створенням альтернативного джерела робочої сили. Демографічні тенденції в Польщі — старіння населення та скорочення кількості громадян працездатного віку — залишаються незмінними. У цьому контексті UD345 виглядає не як стратегічно виважений крок, а як адміністративне рішення, відірване від реальних потреб ринку праці та економічної динаміки країни.
Можливі сценарії розвитку
Експертне середовище розглядає кілька можливих сценаріїв розвитку подій. У найбільш м’якому варіанті законопроєкт може бути доопрацьований із урахуванням перехідного періоду, галузевих винятків та адаптаційних механізмів, що дозволить пом’якшити шок для ринку праці. Жорсткий сценарій передбачає масовий відтік працівників, гострий кадровий дефіцит, зростання витрат для бізнесу та загальне уповільнення економічної активності. Компенсаційний сценарій пов’язаний зі спробами залучення робочої сили з інших країн, однак такий підхід потребує часу, нових інституційних рішень і додаткових витрат.
Найбільш імовірним сьогодні вважається гібридний варіант, що поєднує елементи всіх трьох сценаріїв, однак навіть він не виключає короткострокової кризи та періоду підвищеної нестабільності.
Законопроєкт UD345 — це не просто зміна правил працевлаштування іноземних громадян. Він стає своєрідним тестом на здатність польської міграційної та економічної політики враховувати гуманітарні зобов’язання, демографічні реалії та реальні потреби ринку праці.
Від того, чи буде в остаточній версії закону врахована фактична роль українських працівників в економіці країни, залежить не лише стабільність окремих галузей, а й репутація Польщі як передбачуваного та раціонального партнера й роботодавця в межах Європейського Союзу. В умовах нестабільної глобальної економіки різкі та недостатньо прораховані кроки можуть виявитися значно дорожчими, ніж збереження тимчасових, але ефективних рішень.
Читайте також: Румунський вектор у гирлі Дунаю: як плани Румунії щодо порту Джурджулешти змінюють логістичну архітектуру
