Ратифікація відкриває шлях до нового торговельного режиму
14 липня Верховна Рада 236 голосами ратифікувала Угоду про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною. Документ було підписано в Києві у лютому 2022 року, а Туреччина завершила власну процедуру ратифікації у 2024 році. Рішення українського парламенту усунуло головну політичну перешкоду для реалізації угоди.
Водночас пільгові митні ставки не починають діяти безпосередньо в день голосування. Угода має набути чинності через два місяці після отримання останнього підтвердження про завершення сторонами внутрішньодержавних процедур. Імпортерам, експортерам і логістичним операторам необхідно дочекатися офіційної дати початку застосування нового режиму.
Документ регулює не лише торгівлю товарами. Він охоплює торгівлю послугами, правила походження товарів, митне співробітництво, електронну комерцію, санітарні заходи, технічні бар’єри, інтелектуальну власність, комерційну присутність компаній та захисні механізми. Саме тому угода безпосередньо стосується перевізників, експедиторів, складських операторів, митних брокерів і дистриб’юторів.
Туреччина одразу скасує імпортні мита приблизно для 93,4% промислових і 7,6% сільськогосподарських тарифних позицій з України. Додаткові категорії товарів будуть лібералізовані протягом трьох–семи років. Україна спочатку скасує мита приблизно для 56% промислових і 11,5% аграрних тарифних позицій, а подальше зниження відбуватиметься поетапно протягом періоду до десяти років.
Українська сировина зустрінеться з турецькою промисловістю
Основні можливості України пов’язані з продукцією, за якою країна вже має сильні експортні позиції: аграрними товарами, продуктами переробки, рослинними оліями, кормовими інгредієнтами, металургійною та окремою промисловою продукцією.
Особливо важливими є умови для товарів глибокої переробки. Пільговий доступ для харчової продукції, олійно-жирових товарів і кормових концентратів може стимулювати експорт продукції з більшою доданою вартістю, а не лише зернових і олійних культур. Водночас для чутливих аграрних категорій можуть зберігатися квоти, перехідні періоди та захисні обмеження.
Туреччина залишається великим ринком для сільськогосподарської продукції Чорноморського регіону. Нещодавно оголошена турецька квота на імпорт соняшнику та соняшникової олії у 2027 році одночасно демонструє масштаб можливостей і рівень конкуренції. Самих лише пільгових мит буде недостатньо без конкурентної ціни, стабільних обсягів постачання та надійної логістики.
Українська металургія також може отримати додаткові можливості для постачання чавуну, напівфабрикатів і окремих видів металопрокату. Реальний ефект залежатиме від виробничих можливостей підприємств, конкретного товарного коду, правил походження та можливого застосування торговельних захисних заходів.
Для Туреччини український ринок відкриває іншу модель зростання. Турецькі виробники мають сильні позиції у випуску обладнання, побутової техніки, автомобільних компонентів, текстилю, меблів, пакувальної продукції та будівельних матеріалів. У міру зниження українських мит ця продукція може отримати додаткову цінову перевагу.
Особливо значним виглядає ринок відбудови України. За оцінками Світового банку, країні знадобиться майже 588 млрд доларів США на відновлення та реконструкцію протягом наступного десятиліття. Основний попит формуватиметься у житловому будівництві, енергетиці, транспорті, промисловості та комунальній інфраструктурі. Турецькі підрядники й виробники вже мають значний досвід реалізації масштабних міжнародних проєктів.
Водночас вигоди розподіляться нерівномірно. Українські виробники одягу, меблів і частини промислової продукції зіткнуться з жорсткішою конкуренцією. Під час обговорення угоди у Верховній Раді уряд визнав необхідність додаткових програм підтримки, інвестицій і захисту вітчизняного виробника.
Інфографіка демонструє, які галузі України та Туреччини отримають найбільші переваги від вільної торгівлі та як зростання взаємних поставок може змінити транспортні маршрути, попит на складську інфраструктуру та структуру вантажопотоків у Чорноморському регіоні.
Склади можуть стати головною точкою входу на ринок
Найпомітніший комерційний ефект від угоди може проявитися не на митниці, а всередині логістичного ланцюга. Зниження мит сприятиме розвитку торгівлі, однак компаніям, як і раніше, знадобляться зберігання товарних запасів, митне оформлення, маркування, обробка замовлень, робота з поверненнями та доставка кінцевим клієнтам.
Для багатьох турецьких виробників найменш ризикованим першим кроком може стати створення локального товарного запасу в Україні. Регіональний склад дозволить завозити продукцію великими консолідованими партіями, проходити митне оформлення, підтримувати страховий запас і виконувати внутрішні замовлення без очікування окремого міжнародного перевезення для кожної поставки.
Така модель особливо актуальна для побутової техніки, меблів, сантехніки, керамічної плитки, промислового обладнання та запасних частин. У цих сегментах доступність товару, швидкість доставки та мінімізація ризику пошкодження нерідко мають не менше значення, ніж розмір митної ставки.
Склад також може виконувати додаткові функції: перевірку продукції, перепакування, нанесення українського маркування, легке складання, комплектацію замовлень і підтримку післяпродажного сервісу. Таким чином, складська нерухомість стає не просто місцем зберігання, а повноцінною інфраструктурою виходу іноземного постачальника на український ринок.
Найефективніша логістична мережа може поєднувати кілька типів локацій. Об'єкти на заході України здатні приймати автомобільні та мультимодальні вантажі, що прямують через Болгарію та Румунію. Склади Київського регіону підходять для національної дистрибуції. Одеська область і Дунайський регіон можуть обслуговувати морські вантажі, аграрний експорт, проєктну логістику та перевезення, пов'язані з Чорним морем.
Українські порти продовжують обробляти значні обсяги вантажів, попри наявні ризики. Як раніше повідомляв K2Cargo News, із початку 2026 року вони перевалили понад 40 млн тонн вантажів. Це зберігає можливості для прямої торгівлі з Туреччиною через Чорне море, хоча безпека судноплавства, страхування та стабільність розкладів залишаються критично важливими факторами.
Автомобільний маршрут через Туреччину, Болгарію та Румунію й надалі залишатиметься важливим для термінових, дорогих і відносно невеликих партій товарів. Додаткову гнучкість можуть забезпечити залізнично-автомобільні перевезення та порти Дунаю. Війна вже перенаправила значну частину української торгівлі на західні автомобільні пункти пропуску, що збільшило відстані, час очікування на кордоні та транспортні витрати.
Українським експортерам складська інфраструктура потрібна не менше. Продовольство, мед, кондитерська продукція, метал і промислові товари потребують консолідації, контролю якості, пакування, сертифікації та тимчасового зберігання перед відправленням до Туреччини. Для швидкопсувної продукції необхідні холодильні та температурно-контрольовані складські приміщення.
Геополітика розвертає інвестиції на схід
Угода про вільну торгівлю починає діяти в період, коли світова торгівля стає дедалі більш фрагментованою через геополітичні конфлікти, санкції та нестабільність традиційних морських маршрутів. За таких умов міжнародні фінансові інституції та професійні інвестори приділяють дедалі більше уваги регіональним виробничим ланцюгам і транспортним коридорам, що з'єднують Європу, Чорне море, Кавказ, Центральну Азію та Близький Схід.
Напрямок руху капіталу вже чітко простежується. У 2025 році Європейський банк реконструкції та розвитку інвестував у Туреччину рекордні 2,7 млрд євро, причому 91% фінансування було спрямовано до приватного сектору. Одночасно Україна стала головним напрямком діяльності ЄБРР у Східній Європі та на Кавказі, де обсяг інвестицій досяг рекордних 3,7 млрд євро. Саме ЄБРР залишається найбільшим інституційним інвестором України, фінансуючи енергетику, критичну інфраструктуру, торгівлю та стійкість приватного сектору.
Це не означає, що міжнародні аналітики вважають Україну й Туреччину ринками без ризиків. Українська економіка залишається залежною від воєнної ситуації та стану інфраструктури, а Туреччина стикається з інфляцією, високою вартістю енергоносіїв і регіональною нестабільністю. Водночас стратегічне розташування обох держав практично неможливо замінити. Туреччина контролює вихід із Чорного моря до Середземного та має потужну промислову базу, тоді як Україна поєднує аграрний потенціал, металургію, доступ до європейського ринку та один із найбільших у світі майбутніх проєктів відбудови.
Саме ця логіка відображена й в обґрунтуванні парламентського рішення. Верховна Рада визначила метою угоди розвиток довгострокового торговельно-економічного співробітництва, розширення ринків збуту, а також розвиток і модернізацію українського виробництва. Міністерство економіки окремо наголосило на можливості залучення інвестицій та інтеграції українських підприємств до регіональних ланцюгів доданої вартості. Оновлені Пан-Євро-Середземноморські правила походження товарів дозволять використовувати турецькі матеріали й комплектуючі зі збереженням преференційного статусу продукції під час її подальшого експорту до Європейського Союзу.
Для логістичних компаній та інвесторів у складську нерухомість висновок є очевидним. Якщо торговельні та виробничі ланцюги й надалі зміщуватимуться на схід, ринку знадобляться не лише додаткові вантажівки та судна, а й сучасна інфраструктура між виробником і покупцем. Склади, митні комплекси, центри консолідації, крос-докінгові термінали та регіональні розподільчі центри в Україні можуть стати основою для виходу турецького бізнесу на український ринок ще до того, як попит, пов'язаний із відбудовою країни, досягне свого максимуму.
Самих лише пільгових мит недостатньо для успіху
Угода відкриває нові можливості, однак не усуває операційних ризиків ведення бізнесу в Україні. Компаніям і надалі доведеться враховувати воєнну ситуацію, зміни в роботі морських портів, черги на кордонах, страхування, валютні ризики та доступність транспортних потужностей.
До набуття угодою чинності імпортерам необхідно визначити правильні коди товарів, перевірити графік зниження мит і з’ясувати, чи застосовується до їхньої продукції тарифна квота. Преференційний режим діятиме лише для товарів, що відповідають правилам походження. Сам факт відправлення вантажу з України чи Туреччини не дає права на митні пільги без належного підтвердження походження товару.
Під час розрахунку кінцевої собівартості необхідно враховувати міжнародне перевезення, митне оформлення, складську обробку, внутрішню дистрибуцію та витрати на підтримання страхового запасу. Для великогабаритної продукції неефективна складська логістика або дорога «остання миля» можуть повністю нівелювати економію від зниження митних ставок.
Саме тому угода формує новий ринок не лише для транспортних перевезень, а й для професійної складської логістики. Митні склади, крос-докінгові термінали, холодильні комплекси, відкриті складські майданчики, фулфілмент-центри та регіональні розподільчі комплекси можуть стати ключовою інфраструктурою нового етапу українсько-турецької торгівлі.
Найбільші переваги отримають компанії, які почнуть підготовку ще до суттєвого зростання вантажопотоків. Для турецьких виробників оренда сучасних складських площ і співпраця з місцевим логістичним оператором можуть стати швидшим, менш ризикованим і менш капіталомістким способом виходу на український ринок, ніж будівництво власної інфраструктури. Для українських експортерів ключовими факторами успіху залишатимуться надійна консолідація вантажів, сучасна складська інфраструктура та стабільний доступ до чорноморських логістичних маршрутів.
Джерело: k2cargo.news
